Цікаві відомості

Екологічний календар дат і природоохоронних акцій  створений заради збереження  і охорони навколишнього середовища. Його мета -  привернути увагу громадськості, і в першу чергу – молоді, на тривожний стан довкілля на планеті і в Україні зокрема. Основна кількість зазначених у календарі дат припадає на останні 35 років, саме на той час, коли світова спільнота звернула увагу на необхідність дій на захист природи від самої себе.

У лютому-березні проходить природоохоронна акція з охорони ранньоквітучих рідкісних рослин «Збережемо первоцвіти». Загальнопланетарні причини, які впливають  на зменшення біорізноманіття безпосередньо (знищення рослин)  і опосередковано (руйнування середовища існування): забруднення навколишнього середовища внаслідок господарської діяльності людини; експлуатація родючих ґрунтів; урбанізація; осушення земель; туризм; браконьєрство. Серед заходів, спрямованих на охорону довкілля, можуть бути:

-                     обмеження викидів в атмосферу та гідросферу з метою поліпшення загальної екологічної ситуації;

-                     створення місць збереження видів (заповідники, заказники, національні парки тощо);

-                     заборона на збір первоцвітів;

-                     боротьба з браконьєрством.

Продавці первоцвітів часто виривають їх з грунту разом з бульбами, бульбоцибулинами, завдаючи непоправної шкоди популяціям. На місці вже зірваної квітки залишається пустеля, бо рослина не змогла продовжити рід.  Знищуючи первоцвіти, браконьєри розривають і нищать підстилку лісів, галявин, узлісь, на яких ті зростали. Щоб зібрати 30-40 букетиків ранніх квітів, браконьєру потрібно знищити до 400 м поверхні грунту лісу. Якщо врахувати, що первоцвіти суцільним килимом не ростуть, то площа збільшиться в 10 разів. На місце кореневищних ефемероїдів приходять бур'яни. Змінюється склад фітоценозів.

Кожен з нас може внести свій вклад у припиненні процесу винищення первоцвітів,  не купуючи їх. 

*******

Сама велика колекція живих акваріумних рослин в Києві розміщена в КП «Київський міський Будинок природи».  Одним з експонатів цієї колекції є дуже гарна і популярна акваріумна рослина апоногетон мадагаскарський. У себе на батьківщині ця рослина знаходиться під загрозою зникнення, бо має їстівну бульбу, якою живляться місцеві жителі. 

 
   
 

Журнал «Вир», жовтень 2009 №2(3)

Тріумф і трагедія Володимира Григорчука.

Віталій Оваденко, Микола Зубович

Він був українцем передовсім і людиною світу водночас. Народився 9 вересня 1937 року в Нікополі, виріс в Одесі, півжиття провів у мандрах по світах широких. Помер 20 вересня 2008 року і похований у Києві, на Байковому кладовищі, знайомими, але, на жаль, не рідними людьми, як воно подобало б: по-людськи, по-християнськи. Трохи більше року минуло від останнього прощання. Та, здається, що він ще десь поруч, по-юнацьки стрункий у своїх трохи більше 70 літ, привітний і діловий, інтелігент з інтелігентів…

 
 
 

Ким він і якого калібру був, наш з вами співвітчизник – Володимир Васильович Григорчук? Якщо коротко – унікальним ученим-біонергетиком із світовим ім’ям і водночас чорноробом великої науки:  більшість своїх ідей Григорчук устиг утілити в наукову та медичну апаратуру, прилади, методики, конкретну масову практику.

Світ визнав його. Про це свідчить членство Володимира Васильовича  у шістнадцяти провідних академіях світу, десятки почесних дипломів та стільки ж усіляких високих нагород від провідних наукових установ США, Великобратанії, Іспанії, Росії, України тощо. У Золотій книзі, яка увінчує 500 імен найвидатніших учених  світу минулого століття – призвище українця Володимира Васильовича Григорчука на одному із найчільніших місць.

А що ж рідна Україна? Не подбала й не визнала, як світ, лише вимушено прийняла в останні обійми. Воно й зрозуміло: така вже у нас традиція – дбати про мертвих, а не живих. Тож, коли немає місця пророкам у власній вітчизні, доводиться шукати його за рубежем…

Але й там жилось і працювалось В.В.Григорчуку далеко не солодко, особливо на теренах колишнього Союзу, зокрема, і в Росії. Аби не бути голослівними, зішлемося на публікацію «Не всё ещё потеряно» в популярному журналі «Техника молодёжи», №11 від 2000 року. Ось що розповіло на своїх сторінках згадане російське видання:

«В 1985 році лікар із Одеси В.В.Григорчук знайшов медичне застосування відомому фізичному явищу – контактній різниці потенціалів, що виникає між різнорідними ме5талами, приміром, міддю і цинком. Замкнувши такі контакти руками людини, Володимир Васильович виявив, що показники чутливого гальванометра дуже сильно відрізняються у здорових людей  і хворих. Потім з’ясувалось, що прикладання контактів  до інших ділянок тіла також дає нову інформацію про стан людини. В результаті тривалих копітких досліджень на світ Божий з’явився прилад, який винахідник назвав «Біоном». З його допомогою стало можливим не лише з високою вірогідністю діагнозувати різні патології, але й визначати, які продукти найбільш прийнятні для того чи іншого хворого, і за певною схемою призначати дієти, а також рекомендувати саме ті ліки, які будуть діяти ефективно і спрямовано… Одне слово «Біон», при своїй конструктивній простаті , але з величезним  супроводжуючим  атласом контактних точок тіла, напрацьованих Григорчуком, дуже швидко був сприйнятим практичними лікарями, тим більше, що Мінздрав СРСР сертифікував прилад і визнав методику. Розпочалося серійне виробництво «Біонів».

Дальше-більше. Григорчук виявив, що «Біон» можна використовувати не тільки для діагностики, але й для лікування різних, не дуже запущених хвороб. На сотнях пацієнтів було доведено, що мідні і цинкові контакти-аплікатори, встановлені на поверхні тіла «в проекції» хворих внутрішніх органів, енергетично підживлюють їх, підвищуючи тонус та імунітет. Так з’явилися «Біон-2» та «Біон-3» з цілою гамою аплікаторів і новий ілюстрований атлас  із рекомендаціями лікарям-практикам.

Справа набирала доволі широкого розмаху, але коли запахло великими грошима, які пішли новаторам, «традиціоналісти» зрозуміли, що прилади і методики Григорчука стають ім поперек дороги. Адже якщо десь прибуває, значить, звідкись убуває. А звідки? Зрозуміло, що від них, від консерваторів.

І пішло-поїхало. Григорчука почали цькувати уторованими способами і невдовзі довели до того, що він емігрував до (тоді ще) СФРЮ, де відкрив клініку свого імені і продовжував плідну творчу роботу. І був помічений. І в числі тих, хто помітив, виявився… папа римський. Тієї пори Іоан Павло ІІ страждав на серйозний нервовий розлад, з’явилися ознаки паркінсонізму.

І ось одного разу  в клініці Григорчука з’явився церковний ієрарх дуже високого рангу. Відбулась конфіденційна бесіда на професійному рівні. Одержавши дані про здоров’я папи, Володимир Васильович  передав клірику прилад, атлас і призначив курс лікування. А через декілька місяців розпочалося турне Іоана Павла ІІ десятками країн світу по всіх континентах, яке висвітлювалося пресою. Папа відчував себе добре і виглядав чудово, не враховуючи навантажень.

А через місяць Володимир Васильович, хоча й популярний у Любляні (Словенія), але досі мало ще відомий лікар, отримав запрошення в Лондон, потім до Нью-Йорку, Парижу, Мадриду… у найпрестижніші університети для читання доповідей. Григорчук… приступив до організації Всесвітньої академії біоенерготехнологій «Гріг» і разом зі своїм послідовником Бранко Кобалом почав широко розвертати справу на базі узагальненої методики, комп’ютерної діагностики та уніфікованого приладу, названого «Сімейним лікарем». І тут – в Югославії війна. Все полетіло шкереберть.

Володимир Васильович повернувся на батьківщину, але не в Одесу, де, як він з’ясував, медицина за час реформ повністю занепала, а осів у підмосковному Довгопрудному – столиці російської теоретичної фізики. До того ж у самому місті і довкола нього знаходиться безліч могутніх оборонних підприємств. Тут новатор і хотів розвернутися на всі сто. Завітав до однієї організації, другої, третьої… У першій його не зрозуміли, в другій – обвели довкола пальця, а після відвідин п’ятої Володимир Васильович на власному досвіді переконався, що нема пророку у своїй вітчизні, і треба шукати гідне місце під сонцем за кордоном. І цим місцем виявився благословенний острів Кіпр, де його прийняли з дорогою душею і підписали контракт, у якому врахували всі побажання винахідника…»

 
 
 

Як можна пересвідчитись, розповідь про Григорчука наших колег-журналістів із популярного московського часопису «Техника – молодёжи» не потребує жодного коментаря. Уточнимо лише: тут йдеться тільки про прикладний бік справи. До того ж осібно про митарства Григорчука в Росії при намаганні поставити на промисловий потік його славнозвісні «Біони». А були ж ще вдалі спроби запустити в масове виробництво лікувальну воду «Віта», результативні проекти по вирощуванню цілої низки екологічно чистих культур, плодових дерев, грибів з величезними лікувальними й оздоровчими біоресурсами тощо. І все ж головною пристрастю Григорчука була і залишається велика наука, зокрема передові рубежі біоенергетики, де він у багатьох сферах був піонером, першопрохідником. І це не дивно. Два вітчизняні дипломи  про вищу медичну та природничу освіту, навчання в інституті Східної медицини (Харбін), спеціалізованому коледжі в Шанхаї та Оксфордському університеті та коледжі в Лондоні… Як результат, два дипломи доктора наук, звання професора біології в знаменитому FIZLI, академіка Російської академії медичних наук і Нью-Йоркської академії природничих наук, , члена академічної ради ООН… В.В.Григорчук – автор 27 капітальних наукових книг та підручників, передусім з біоенергетики. Всі ці наукові здобутки, новаторські конструкторсько-винахідницькі напрацювання і методики, помножені на енциклопедичну ерудицію, досконале знання багатьох іноземних мов Володимир Васильович Григорчук ревно беріг для України, фактично заповів їй свою науково-практичну спадщину. А зібрати її докупи ой як буде важко без нього самого, бо розкидана вона не лише по світах і людностях деінде, але й в багато дечому втрачена назовсім із його кончиною, адже трималася почасти і в його цупкій обширній пам’яті…

Будемо ж не лише сподіватись, але й робити все можливе, аби неоціненний доробок нашого славетного українського вченого прислужився саме на його батьківщині, для рідної України. А світлу пам’ять про Володимира Васильовича Григорчука, або як ще він сам себе йменував по закордоннях – Влада Гріга збереже у серці кожний, хто хоч раз мав щасливу  нагоду особистого знайомства з ним. Ми таку нагоду мали більше року і вельми вдячні за це Господу Богу.

 

Екологічні дати

02 лютого - Всесвітній день водно-болотних угідь. В 2013р. за пропозицією Рамсарської конвенції цей день відзначається під девізом "Водно-болотні угіддя зберігають воду". Рамсарська конвенція підкреслює тісний зв"язок між водно-болотними угіддями, водою і людьми, оскільки цей природний ресурс має великий вплив як на природоохоронну сферу, так і соціально-економічний та культурний напрямки діяльності людства.
2 лютого є днем, з якого в 1971р. розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома під назвою Рамсарська конвенція за назвою міста заснування - Рамсар, що в Ірані). Згідно із ст.1 Конвенції під "водно-болотними угіддями розуміють райони боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує шість метрів". В даний час загальнопланетарний перелік включає 1883 угіддя загальною площею близько 185млн.га. Серед них і українські 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею близько 678 тис.га. Загалом Україна має досить важливі водно-болотні угіддя. Близько 4% її території вкрито поверхневими водами (річками, озерами, водосховищами, ставами тощо), а відкриті заболочені землі складають близько 1,6%. Україна має також великі морські акваторії, які відіграють наджвичайно важливу  екологічну роль, зокрема під час міграції птахів.

14 березня - День дій проти гребель, на захист річок, води і життя

Міжнародний день дій проти гребель наголошується за ініціативою громадської організації «Міжнародна мережа річок» (США). «За річки, воду і життя» - девіз цього дня. У березні 1997 року в Бразилії, в місті Курітіба, відбулася Перша міжнародна конференція проти будівництва крупних гребель, яка встановила щорік 14 березня відзначати день боротьби з греблями в захист Річок, Води і Життя. Конференція призвала всі дії проводити під гаслом: "Хай вода несе життя, а не смерть!" і призвала уряди, міжнародні агентства і інвесторів встановити мораторій на будівництво крупних гребель, поки не буде вироблена міжнародна незалежна експертиза проектів їх зведення, а також компенсований збиток людям і природі.

21 березня відоме всьому світу як Міжнародний день лісу. Цей день відображує значення лісів і внесок лісового господарства в життя суспільства. Щороку в цей день обговорюються питання важливості лісів, товарі та послуг, що їх одержує людина від лісу. Населення може дізнатись як має відбуватись управління лісовим господарством, невиснажне використання лісу без завдання шкоди лісовим екосистемам з метою їх збереження для майбутніх поколінь. Цю традицію було започатковано в 1971р. Ідея дня лісу була проголошена Європейською конвенцією і підтримана ООН у 2012році.

22 березня – Всесвітній день водних ресурсів. Відзначена дата була проголошена в 1992р. в Ріо-де-Жанейро. Генеральна Асамблея ООН 1993 року прийняла офіційне рішення про проведення Всесвітнього дня водних ресурсів, що нагадує всім землянам про значення і важливість води і продовження життя на Землі. Прісна вода посідає окреме місце серед природних багатств Землі – вона незамінна. Вже сьогодні запаси прісної води катастрофічно зменшуються. За даними експертів ООН приблизно одна шоста частина населення Землі не має доступу до чистої питної води, а третина – до води для побутових потреб. За даними Всесвітньої метеорологічної організації до 2020 року з нестачею питної води може зіштовхнутися все населення планети.

23 березня – Всесвітній метеорологічний день - цей день відзначає Всесвітня Метеорологічна Організація (ВМО), її члени в 188 країнах, а також світове метеорологічне співтовариство. Мета свята – акцентування важливості метеорології і метеорологічної служби у забезпеченні добробуту населення. В Україні стихійні гідрометеорологічні явища завдають значної шкоди економіці і населенню. Паводки в гірських регіонах, штормовий вітер, посухи, ожеледі, сильні зливи з грозами – ось далеко не повний перелік гідрометеорологічних явищ, які практично щорічно призводять до матеріальних збитків, і, на жаль, супроводжуються людськими жертвами. Гідрометеорологи України успішно вирішують важливі державні завдання: забезпечують потреби економіки, вносять істотний внесок в захист навколишнього середовища і своєчасно попереджають про стихійні лиха.

28 березня - Всесвітня акція «Година Землі» - щорічна міжнародна подія започаткована WWF (World Wide Fund for Nature, Світовим фондом дикої природи), яка проводиться останньої суботи березня, і закликає господарства та комерційні установи вимкнути необов'язкове світло та електричні пристрої на одну годину, щоб стимулювати зацікавлення до потреби протидіяти зміні клімату. Вперше подія була організована Світовим фондом дикої природи Австралії та виданням The Sydney Morning Herald у 2007 році, та отримала світову підтримку у 2008.

1 квітня – Міжнародний день птахів. Закликання та залучення птахів – давня традиція нашого народу, перші шпаківні почали виготовляти до християнських часів. Вперше День птахів було проведено 1924 року, а з 1926 року цей день одержав статус загальнодержавного і відзначався масовими заходами в першу неділю квітня. Поряд з цим Міжнародна організація з захисту диких птахів щорічно проводить у кінці вересня осінні Дні спостереження за птахами, метою яких є залуччення уваги громадськості до проблем захисту пернатих та місць їх зніздування.

7 квітня – Всесвітній день здоров»я – в цей день була заснована Всесвітня організація охорони здоров»я (ВООЗ). У зв»язку з постійною зміною та забрудненням довкілля щораз актуальнішим стає питання охорони здоров»я. Цей день проголошений ООН для того, щоб більшість країн звернула особливу увагу на різноманітні аспекти охорони здоров»я.

22 квітня - Міжнародний День Землі. У 1969році в США зі свердловини біля Санта-Барбари вилилися мільони тонн нафти, внаслідок чого загинула безліч птахів і морських тварин. На згадку про цю катастрофу за пропозицією проф.Д.Хайса щороку 22 квітня проводиться День Землі, який з 1994 оголошений всесвітнім У той рік безліч обрізків матерії з написами і малюнками були пронесені по нашій планеті. З них склали прапор Землі площею 660кв.м, який символізував єдність людей у турботі про майбутнє планети і закликав ставитися з повагою до навколишнього світу.

24 квітня - Всесвітній день захисту лабораторних (піддослідних) тварин

26 квітня - День пам"яті жертв радіаційних аварій та катастроф. Чорнобильська катастрофа - найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилась 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4-го енегоблоку Чорнобильської АЕС. Великий викид радіоактивного пилу піднявся на висоту 1500м і був перенесений вітром до Скандінавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Внаслідок викиду у навколишнє природне середовище понад п"ятдесяти мільонів кюрі радіоактивності, майже третина території України загальною площею 15000кв.км з населенням 2,4 мільони, була забруднена радіоактивними викидами. Аварію на Чорнобильській АЕС світове товариство визнало катастрофою планетарного масштабу.

День довкілля в Україні – третя субота квітня. В 2015 році це 28 квітня. Дата встановлена в серпні 1998р. згідно з Указом Президента України «Про День Довкілля» на підтримку ініціативи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і громадських пророохорончих організацій, з метою розвитку діяльності, започаткованої Всеукраїнською акцією «Дерево-Життя» та іншими громадськими ініціативами.

3 травня - день Сонця. Дата встановлена, щоб привернути увагу до можливостей використання відновлюваних джерел енергії. 

9-10 травня - Всесвітній день мігруючих птахів - Визначається з 2006 року.  Це щорічна просвітницька компанія, спрямована на збереження перелітних птахів і місць їх проживання у всьому світі.

12 травня - День екологічної освіти - цю дату відзначають з 1992р. Мета екологічної освіти та виховання - навчити правильно поводитись і співіснувати з навколишнім середовищем, не завдаючи йому шкоди, спонукати до правильних вчинків у природі та свідомо берегти і примножувати багатства своєї планети.

15 травня - Міжнародний день клімату

22 травня - Міжнародний день біологічного різноманіття. Відзначається з 1993р. На втрату такого різноманіття впливає бездумне знищення природних ресурсів - вирубка лісу, подальше використання звільненої землі під пасовища, користування водними джерелами для господарства. Від втрати місць свого існування зменшуються або зникають назавжди багато рослин і тварин, збільшуючи Червону книгу. Генеральна Асамблея ООН оголосила цей день міжнародним, щоб підвищити обізнаність людства про цю важливу проблему.

5 червня - Всесвітний день охорони навколишнього середовища (День еколога). Одна з найважливіших дат екологічного календаря і відзначається вона в понад 100 країн світу, починаючи з 1973 року.


Визначення ікри земноводних Києва


Весняні водойми, навіть найдрібніші й непоказні, бувають переповнені ікрою земноводних. Виявляється, розібратися у видовій приналежності цих желеподібних грудочок досить просто, орієнтуючись на зовнішній вигляд і глибину розташування ікри у водоймі.

1. Приблизно так виглядає ікра всіх бурих жаб (у місті це, швидше за все, гостроморда й трав'яна жаби) - розташовується більшими купками біля самого берега, на мілководді, виступає над поверхнею води.

2. У теплому прогрітому мілководді, відкладає свою ікру червоночерева кумка.

3. Над більш глибоким місцемі, біля самої поверхні води розташовуються желеподібні грудочки ікри квакші.

4. Тритони, як звичайний, так і гребінчастий, акуратно впаковують кожне яєчко в листя водяних рослин.

5. Більші грудки ікри, розташовані біля поверхні води в досить глибокому місці водойми, напевно, належать комусь із зелених жаб. У місті це швидше за все буде озерна, або, значно рідше, ставкова жаба.

6. Стрічки й “ковбаси” ікри, що звисають із водяних рослин у досить глибокому місці водойми належать жабам. Приблизно так само виглядає ікра часничниці.


Дерева - патріархи

Вченими доведено, що навіть насіння рослин має енергетичне поле, споріднене з людським (Друнвало Мельхиседек. Древняя тайна Цветка Жизни. Том 1. /Перев. с англ. под ред.. И.В.Сутокской. – М.: ООО Издательский дом «София», 1006. – 304с.). Рослини є акумуляторами інформаційного поля, яке в найближчому майбутньому можна буде розшифрувати, відображаючи як на телеекрані події минулих часів, свідками яких вони були.

Київ має багато вікових дерев, які були і є свідками далекої минувшини, зберігають її історію і виступають живими посередниками між нами та нашими пращурами.

З високою повагою до людей за їхнє свідоме ставлення до національної культури і практичне втілення любові та розуміння гармонії між людиною та природою, хочу сказати всім вам велике спасибі за те, що ви зберігаєте живих свідків нашої історії.

Так у липні-серпні 2007 року мені випала щаслива нагода з дозволу директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергія Івановича Кролевця ознайомитися зі славною історією нашого міста, яка збереглася в переказах і в живих свідках давнини.

Ось що розповіли, наприклад, співробітники заповідника Тетяна Романівна Сколота та майстер Володимир Григорович Столярчук:

- Фортечна стіна Печерської Лаври була збудована у 1698 – 1701 роках за кошти гетьмана Івана Мазепи. Вражає якість будівельного матеріалу - цегли, яка ще до сьогоднішнього дня зберегла свою міцність і металевий дзвін. Біля фортечної стіни заввишки понад три метри, на відстані кроку ростуть кремезні кущі чагарника – кизилу (дерену справжнього). Малоймовірно, що він був висаджений тут опісля зведення укріплення. Адже тоді кизил був би затінений від сонця переважну частину світлового дня і не зміг би вирости. Тому є всі підстави вважати, що давній чагарник посадили тут ще до будівництва фортечної стіни.

За переказами, кизилу близько 500 років, принаймні, не менше 250-300 років, оскільки саме тоді закладали сад для митрополита.

Також цікавими письмовими свідченнями є те, що у ХІІ-ХІІІ століттях Києво-Печерська Лавра славилася ще й тим, що розповсюджувала по Україні нові види і сорти плодових дерев, чагарників, винограду. Але про такі кремезні вікові кущі кизилу, які досі збереглися у заповіднику, в літературних пам’ятках ніде не згадується. Вчені Національного ботанічного саду ім. академіка Гришка намагалися розмножити цих старожилів, але марно: Відростків кущі не дають, прищепи не приживаються. Немов дотримуючись суворого чернечого статуту, усі рослини заповзялися не залишати по собі потомства, хоча щороку дружно й щедро плодоносять. Щоправда є й цілком матеріалістичне пояснення цього феномену. Старі кущі не здатні до самовідтворення.

На території Києво-Печерської лаври збереглася також і дика груша, якій, за переказами, також 300 років. Її плоди до сьогодні використовують у народній медицині як послаблюючий засіб.

Відомий російський письменник Лєсков описав цю грушу в одному з творів. Автор став свідком кумедного випадку: якось митрополит, виглядаючи з вікна своєї резиденції, побачив як послушники крадькома збирали грушки-гнилички. Найвищий церковний ієрарх не полінувався негайно вийти у двір і задати прочухана збирачам.

На вулиці Січневого повстання (нині Івана Мазепи) заслуговує на увагу віковий ясен. Як розповідають мешканці ближнього будинку №3, це дерево збереглося ще від часів існування Микільського монастиря з однойменною назвою вулиці – Микільська. Нині тут видніється лише 2-поверховий будинок, в якому проживав ігумен та росте згаданий ясен. З любов’ю до зеленого друга і з повагою до його віку, його оберігають жителі прилеглих будинків.

Неабияку цінність становлять і три величавих дуба на вулиці Підвисоцького, товщина яких сягає 300, 360 та 400 см . , а зріст перевищує десятиповерховий будинок. Ростуть ці дерева-патріархи якраз навпроти будинку №2 по вулиці Михайла Драгомира. Проявилася тут і людська турбота при зведенні будинку, коли поставили бетонну підпірну стіну від дороги.

Ще одна адреса – вулиця Брюсова, 20/16 саме тут розташована садиба художника Фотія Красицького, який проживав у ній до 1944 року. Фотій Степанович був у дружніх стосунках із геніальною дочкою українського народу Лесею Українкою. Вона особисто посадила у 1906 році у цій місцині кизил та липу, які збереглися до сьогодні. З одного Лесиного куща кизилу нині у саду росте вже декілька. Онука художника Софія Красицька з любов’ю доглядає за садом і розповідає з гідністю про стосунки їхнього роду з Лесею Українкою.

Пріорка. – територія, яка, за переказами, збереглася з часів Домініканського монастиря, настоятелем якого на початку ХУІІ століття був пріор Петро Розводовський. Він описав наше місто та цю місцевість. На розі Вишгородської та Білицької вулиць є будинок, у якому в 1859 році жив Тарас Шевченко. Завідуючий відділом національного музею Т.Г.Шевченка «Хата на Пріорці» Надія Григорівна Наумова висловила надію, що земельний наділ біля хати, де свого часу мешкав великий Кобзар, буде засаджено плодовими деревами та кущами, притаманними українській садибі тих часів. Проживаючи у згаданому будинку, Т.Г.Шевченко часто відпочивав біля дуба, якому вже тоді було, за переказами, близько 300 років. На превелике щастя, дуб-велетень Шевченка і нині радує око киян та гостей столиці. Йому вже понад 400 літ. А побачити його можна за адресою вул. Білицька, 2.

І ще одна цікавинка. У національному Ботанічному саду ім.. Гришка досі росте старезна шовковиця. За переказами, Тарас Шевченко часто відпочивав біля неї, коли у 1843 році змальовував тут Видубицький монастир. Зберігся малюнок, з якого у 1844 році в Санки-Петербурзі Тарас Григорович зробив офорт.

Заслуговують на увагу і більше десяти вікових дубів у Національному ботанічному саду, які нагадують нам про панування дубових лісів у одвічних дібровах на берегах Дніпра. Це – живі свідки нашої словної минувшини, в якій жили й творили для нас прийдешніх, великі Світочі українства – Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко…

Святий обов’язок кожного з нас – зберегти для майбутнього ці живі святині!

 автор Микола Зубович

Таємниці Митрополичого саду

Нині у Києві залишилося так мало куточків незайманої природи, що, мабуть, було б не гріх кожному з них без будь-яких додаткових досліджень, не вагаючись, надавати охоронний статус. Серед них є місця, що мають особливу силу й непересічне значення, яке ми ще навіть не можемо осягнути. Таким, без сумніву, є старий Митрополичий сад. Розташований він у самому серці Києва на Лаврській горі й нині належить Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.

Цей сад закритий для відвідувачів і невідомий широкому загалу. За високою огорожею в густих заростях духмяних трав ростуть старезні яблуні й груші, горіхи й кизили. Відомо, що ченці були гарними садівниками. Подорожуючи святими місцями, вони часто привозили звідти у рідну обитель насіння й саджанці тамтешніх рослин. Вчені вважають, що перші київські каштани виросли на території Києво-Печерської Лаври, звідси поширювалися нові сорти фруктових дерев.

У цьому саду, що не дерево – загадка, що не крок – таємниця. Не можливо точно визначити вік живого зеленого патріарха. Хіба що зібрати свідчення істориків про те, коли закладався той чи інший сад, досліджувати розповіді про події, пов’язані з деревами. Ось, наприклад, стара груша-дичка. Здавалося б, навіщо плекати цю рослину серед її сортових родичів? Але саме до неї вчащали насельники обителі. Приваблював їх не так смак, як цілющі властивості її плодів. Відомий письменник Микола Лєсков якось був свідком кумедної ситуації. Послушники крадькома рвали грушки. Але митрополит, мабуть спостерігши їх з вікна, вибіг з будинку й почав проганяти порушників суворої чернечої дисципліни, незважаючи на свій поважний сан. Письменник детально описав цей епізод в одному зі своїх творів. Ця груша досі росте й плодоносить. Їй щонайменше 250-300років.

Особливий інтерес учених викликають 9 дерев кизилу. Всі вони різних сортів. Саджанці, як гадають, були привезені з Греції років з 300 тому. Ростуть вони вздовж стіни Мазепи і це дало підстави вважати, що рослини висадили тоді ж, коли мурували стіну, тобто, близько 1700 року. Але кандидат біологічних наук Микола Зубович має іншу думку: Навряд чи хтось узявся б вирощувати дерева під глухою огорожею. Позбавлені сонячного світла, вони б там просто не вижили. Отже стіну звели пізніше, коли рослини були вищими за мур. На думку вченого, цим кизилам може бути й 500 літ. Науковці Київського національного ботанічного саду ім. М.Гришка намагалися одержати з цих рослин селекційний матеріал і не змогли - відростків немає, черенки не приживаються (мабуть через поважний вік дерев). Самі ж старожили досі зеленіють, плодоносять і почувають себе добре.

Геодезисти за допомогою супутника сканували підземний простір І виявили на глибині 50 метрів пустоти. Є в саду місце, яке особливо полюбляють тварини. Хворі й поранені собаки приходять сюди й влягаються на невеличкій галявині. Екстрасенси повідомили що саме там від землі йде потужний стовп позитивної енергії.

Навколо цієї місцевості існує багато легенд. Відомо, що ще в дохристиянські часи тут було скіфське капище, до них на цій горі здійснювали свої культи кіммерійці, але й вони прийшли не на порожнє місце. На думку санскритолога Василя Кобилюха, ще 26 тисяч років тому тут збиралися волхви. Саме слово «київ» у перекладі з санскриту означає «місто богів».

Щовесни розквітає і зеленіє старий митрополичий сад, щоосені, віддавши усі плоди, поринає у тихий сон. Кожне дерево тут – історія і потребує ретельного вивчення й надання особливого охоронного статусу. Хоч би для того, щоб у сучасних ландшафтних архітекторів, борони Боже, не з’явилося спокуси тут щось змінювати чи оновлювати.

ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09
ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09
ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09
ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09
ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09
ą
Адміністратор сайту,
12 лист. 2015 р., 06:09