Деградація земель та опустелювання вже давно набули глобального
виміру та є одними з найбільших викликів для сталого розвитку людства,
спричиняючи серйозні проблеми як екологічного, так і соціально-економічного
характеру, включаючи голод та вимушену міграцію населення.
За даними міжнародних організацій та експертів за період з 1981 по
2003 роки було деградовано 24% ґрунтів планети.
Щорічно людство втрачає 12 мільйонів гектарів земель та 75
мільярдів тон родючих ґрунтів.
На землях, які втрачаються щорічно, можна було б отримувати 20
млн. тон зерна.
Кожну хвилину в світі від голоду вмирає 16 людей, з яких 12 дітей.
Близько 40% населення земної кулі страждає від нестачі води.
До 2030 року потреби у продовольстві, енергії та воді збільшаться
щонайменше на 50%, 45% та 30% відповідно.
17 червня 1994 року в м. Париж, Франція, для консолідації світових
зусиль у подоланні проблем деградації земель було прийнято Конвенцію ООН про
боротьбу з опустелюванням (далі – Конвенція), а 26 грудня 1996 року вона набула
чинності.
Конвенція є однією з найбільших міжнародних угод природоохоронного
спрямування поряд з Конвенцією ООН про біологічне різноманіття та Рамковою
конвенцією ООН про зміну клімату. Разом вони складають три так звані
Ріо-Конвенції, що були узгоджені під час Всесвітнього саміту зі сталого розвитку,
який проходив у 1992 році в місті Ріо-де-Жанейро, Бразилія.
В рамках Конвенції, опустелювання розглядається не як процес
утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи
антропогенних чинників.
Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу, у
тому числі і ті, на території яких природні пустелі взагалі відсутні.
Україна приєдналася до Конвенції згідно із
Законом від 4 липня 2002 року №61-IV, отримавши додаткову можливість для
використання світового досвіду і міжнародних ресурсів у відповідній сфері та
взявши на себе зобов’язання щодо впровадження цієї Конвенції.