Деградація земель та опустелювання вже давно набули глобального виміру та є одними з найбільших викликів для сталого розвитку людства, спричиняючи серйозні проблеми як екологічного, так і соціально-економічного характеру, включаючи голод та вимушену міграцію населення.

За даними міжнародних організацій та експертів за період з 1981 по 2003 роки було деградовано 24% ґрунтів планети.

На землях, які втрачаються щорічно, можна було б отримувати 20 млн. тон зерна.

Кожну хвилину в світі від голоду вмирає 16 людей, з яких 12 дітей.

Близько 40% населення земної кулі страждає від нестачі води.

До 2030 року потреби у продовольстві, енергії та воді збільшаться щонайменше на 50%, 45% та 30% відповідно.

17 червня 1994 року в м. Париж, Франція, для консолідації світових зусиль у подоланні проблем деградації земель було прийнято Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням (далі – Конвенція), а 26 грудня 1996 року вона набула чинності.

Конвенція є однією з найбільших міжнародних угод природоохоронного спрямування поряд з Конвенцією ООН про біологічне різноманіття та Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату. Разом вони складають три так звані Ріо-Конвенції, що були узгоджені під час Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, який проходив у 1992 році в місті Ріо-де-Жанейро, Бразилія.

В рамках Конвенції, опустелювання розглядається не як процес утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи антропогенних чинників.

Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу, у тому числі і ті, на території яких природні пустелі взагалі відсутні.

Україна приєдналася до Конвенції згідно із Законом від 4 липня 2002 року №61-IV, отримавши додаткову можливість для використання світового досвіду і міжнародних ресурсів у відповідній сфері та взявши на себе зобов’язання щодо впровадження цієї Конвенції.