Малі річки Києва


Вишневський В.І., доктор географічних наук

Однією з важливих складових міського середовища Києва є численні річки і струмки. Хоча їм присвячена велика кількість наукових праць і газетних публікацій, досить багато питань залишається недостатньо вивченими. Одне з найважливіших – це гідрографічні характеристики річок, місця їхнього витоку та ін. Деякі, навіть дуже поширені відомості, є помилковими.

Основні відомості

Установою, що опікується станом річок і водойм Києва, а також здійснює їхнє упорядкування, є Державне комунальне підприємство „Плесо”, що підпорядковане Київській міській державній адміністрації. Згідно з даними цієї організації, на території Києва знаходиться близько 430 водних об’єктів загальною площею 23,47 км. кв. До їх числа входять 129 озер, 102 ставки, 43 невеликих штучних водойм, 32 джерела, 9 річок, 27 каналів, 28 струмків, 2 протоки і 24 затоки.

Наведені відомості свідчать про численність водних об’єктів на території міста і, зокрема, річок. Водночас лише деякі з них є достатньо відомими і вивченими. Найбільшими річками міста є Либідь, Сирець, Нивка, Горенка і Віта в правобережній частині міста, а також Дарниця – в лівобережній.


Схема розташування річок у м. Києві:
1 – Горенка
2 – Котирка
3 – Любка
4 – Нивка
5 – Коноплянка
6 – Курячий Брід
7 – Сирець
8 – струмок Кирилівський
9 – Глибочиця
10 – Либідь
11 – Вершинка
12 – Скоморох
13 – Мокра (Мокрий)
14 – Клов
15 – Совка
16 – Горіхуватка
17 – Буслівка
18 – струмок Голосіївський
19 – струмок Китаївський
20 – струмок Віта
21 – Дарниця
22 – Північно-Дарницький еліоративний канал

 

Либідь

Річка Либідь є найвідомішою поміж інших київських річок. Її довжина становить 16,0 км, площа водозбору – 66,2 км. кв., висота витоку над рівнем моря – 185 м, гирла – 91,5 м. З наведених даних можна зробити висновок про те, що перепад рівня води між витоком і гирлом дорівнює 93,5 м. Цей перепад є навіть більшим, ніж Дніпра від Києва до Чорного моря. Щоправда, при підвищенні рівня води у Дніпрі на 2 м (а це трапляється майже щороку) падіння у ньому стає більшим, ніж у Либеді.

Оскільки Либідь має значний похил, великою є й швидкість течії. Навіть за середньої водності вона сягає 0,8–1,0 м/с. Окрім значного похилу, досить великій швидкості сприяє порівняно невеликий гідравлічний опір бетонного русла. Особливістю річки є також те, що вона не замерзає. Це пов’язано з переважаючим надходженням води з під землі. Значну роль відіграють і скиди стічних вод.

Досить важливе питання, яке ще й досі не деталізоване, – це розташування витоку Либеді. В деяких публікаціях зазначається, що витік розташований поблизу залізничної станції Караваєві Дачі. Зазначимо, що така прив’язка недостатньо точна. Окрім того, біля щойно згаданої залізничної станції розташований не витік річки, а місце її появи на денній поверхні. Більш правильним підходом до встановлення місця витоку є використання відомостей про зливову каналізацію, в якій тепер тече більшість малих річок міста. Місцем витоку річки доцільно вважати початок каналізаційного колектора, що найбільш віддалений від гирла. Спираючись на такий підхід, витоком Либеді можна вважати початок колектора (його діаметр – 500 мм) на перехресті вулиць Радищева і Світлогірської неподалік від бульвару Івана Лепсе. Географічні координати цього місця такі: широта – 50° 26' 47", довгота – 30° 24' 37''. Далі річка тече вздовж зазначеного бульвару повз прохідну заводу ім. Івана Лепсе.

Другий колектор, що також досить віддалений від гирла, починається на вул. Каблукова біля розташованої тут спортивної бази. На перехресті бульвару Івана Лепсе і вул. Каблукова обидва колектори з’єднуються. Далі Либідь тече під проспектом Комарова до перехрестя з вул. Героїв Севастополя. Нижче за течією Либідь відповідно до рельєфу місцевості відхиляється від проспекту Комарова на південь та опиняється у Відрадненського парку. Тут у річку з правого берега впадає струмок, який у минулому називали Відрадний. На території парку діаметр колектора, в який закуто річку, зростає до 1500 мм. Наступна притока річки – ліва (її назва невідома). Вона бере початок на перехресті бульвару Лепсе і вул. Василенка. Далі річка тече невеличким парком і перетинається вул. Гарматною поряд із поліклінікою. Прийнявши цю притоку, Либідь тече під вул. Лебедєва-Кумача і далі перетинається Індустріальною вулицею. Ще порівняно недавно в існуючій тут улоговині існував підземний перехід. Та якось після сильної зливи його затопило майже до верху. Тепер поряд з цим місцем споруджено пішохідний місток.

Нижче за течією Либідь тече Нижньоключовою вулицею повз спорткомплекс Національного технічного університету „КПІ”. Тут у Либідь з лівого боку впадає колектор, який бере початок на хуторі Грушки. Тепер у ньому схований Волочаєвський струмок. На денну поверхню Либідь вперше виходить за перетином Залізничної вулиці, поряд із меблевою фабрикою „Лагода”. Географічні координати цього місця такі: широта – 50° 26' 37" , довгота – 30° 27' 16''. Довжина річки від витоку до цього місця становить 4,55 км. Після виходу на денну поверхню річка переважно тече у бетонному руслі. Його ширина – 1,2 м. За кілька метрів після виходу з колектора у Либідь впадає права притока – Вершинка. Річку з такою назвою можна побачити на першій карті Києва, що складена полковником І. Ушаковим у 1695 р. Тепер Вершинка перед впадінням у Либідь протікає під залізницею у водопропускній трубі. Основна течія річки схована в колектор, що прокладений під вул. Ушинського. Річка має й відкрите русло, що тягнеться вздовж залізниці за 100–200 м від неї. Окрім того, до цієї річки приєднується ручай, що тече безпосередньо вздовж залізниці. Далі Либідь тече між залізницею та Борщагівською вулицею. Близькість до залізниці невипадкова – її свідомо проклали вздовж Либеді, оминаючи київські пагорби. На жаль, на багатьох сучасних картах Либідь на цьому відтинку помилково показують не з північного боку залізниці, а з південного – там, де річка справді колись текла. 

За 250 м після виходу на поверхню у Либідь впадає ліва притока, що бере початок від вул. Гарматної, тече територію заводу „Більшовик”, а далі перетинається вулицями Індустріальною і Борщагівською. Колектор у кінцевій частині має ширину 3 м, висоту – 1 м. За 200 м перед Палацом урочистих подій у Либідь впадає ліва притока – струмок Піщаний. Він бере початок на перехресті вулиць Олександра Довженка і Дігтярівської, а далі тече краєм Пушкінського парку та під територію Зоопарку. Розкривається колектор двома трубами: круглою і квадратною. Наступна притока Либеді права – вона впадає за 100 м перед місцем перетину річки Повітрофлотським проспектом. Водозбір цієї притоки досить значний – він охоплює Першотравневий житловий масив і залізничне депо. Один із найбільших колекторів, що дренує цю територію, бере початок біля перехрестя вул. Курської та Повітрофлотського проспекту і далі тягнеться вздовж цього проспекту. За кількасот метрів у Либідь впадає її ліва притока Скоморох. Верхів’я цієї річки розташовано біля Мотоциклетного заводу. Далі вона тече під вул. Білоруською, протікає біля станції метро „Лук’янівська”, а ще далі під місцем розвороту швидкісного трамваю. Неподалік від р. Скоморох є вул. Річна, яку насправді доцільно називати „Річкова”. Перетнувши під землею територію заводів „Транссигнал” і „Ленінська Кузня”, Либідь виходить на денну поверхню біля залізничного вокзалу і далі тече територією ТЕЦ-3.

Під мостом, на якому закінчується вул. Льва Толстого, річка приймає з лівого боку струмок Ботанічний. З цього місця ширина бетонного русла Либеді істотно зростає – з 1,6 до 2,4 м. Самий же струмок бере початок і тече у своїй верхній течії у яру, що розташований у ботанічному саду ім. О.Фоміна. Струмок можна побачити у кількох місцях крізь металеві решітки. За 100 м нижче щойно згаданого моста Либідь приймає досить велику притоку справа. Назва цієї річечки (або струмка) – Мокра або Мокрий. Ця притока бере початок біля Солом’янської вулиці, а далі тече Кучминим яром і під вул. Кудряшова. Розкривається колектор двома трубами. За 100 м нижче за течією від вул. Фізкультури у Либідь впадає найбільша ліва притока – Клов. Про розміри цієї річки свідчать розміри колектора на кінцевій ділянці: ширина – 5,0 м, висота – 2,15 м. У цьому колекторі (його назва – Прозорівський) сходяться ще два: Кловський (у ньому тече річка Клов) і Хрещатицький (у ньому тече річка Хрещатик). Кловський колектор бере початок біля станції метро Арсенальна і тягнеться під вул. Мечникова. Хрещатицький колектор починається неподалік від Софійського майдану і далі проходить під головною вулицею міста. Перед самим мостом, на якому закінчується вул. Івана Федорова, в Либідь впадає ліва притока. Цей колектор тягнеться під щойно згаданою вулицею.

Наступна досить важлива притока Либеді – права. Ця річка тече під вул. Протасів Яр і впадає (точніше – колектор прямокутної форми) за 30 м нижче моста, на якому закінчується вул. Івана Федорова. Назва річки невідома. Вона відсутня і на карті М. Максимовича 1903 р. За кількасот метрів нижче за течією у Либідь впадає ліва притока Ямка, що бере початок неподалік від площі Лесі Українки і далі тече під вулицями Щорса і Володимиро-Либідською. Біля річки розташовані Палац „Україна” і Володимирський ринок. За 100 м перед бульваром Дружби Народів Либідь приймає свою найбільшу, а саме – праву притоку Совку. Цю річку можна побачити лише в кількох місцях, зокрема, одразу після її перетину Червонозоряним проспектом, а також вулицею Миколи Грінченка. Неподалік від Маргаринового заводу Либідь приймає свою останню велику праву притоку – Оріхуватку (можливо, Горіхуватку). Назва річки вірогідно пов’язана з прізвищем господаря хутора, що існував тут раніше. Разом з тим, у долині струмка досить поширеним деревом є горіх чорний. На струмку в Голосіївському парку влаштовано Оріхуватські (Горіхуватські) ставки, останній – біля Голосіївської площі. Після них річка зникає у колекторі. За кілька метрів після впадіння Оріхуватки Либідь ховається під землю. Далі її перетинає вул. Саперно-Слобідська, вздовж південного боку якої річка тече до розв’язки з вул. Кіквідзе.

Наступна притока Либеді – ліва; струмок впадає за 100 м на схід від залізничної станції Київ-Московський. Поблизу шляхопроводу, на якому закінчується вул. Кіквідзе, у Либідь впадає її остання ліва притока – Буслівка (Бусівка). Друга назва пов’язана з тим, що поряд розташована Бусова гора. Буслівка бере початок неподалік від Печерського моста і тече під щойно згаданою вулицею в улоговині між Чорною і Бусовою горами. На денну поверхню вона виходить лише на довжині 20 м перед її перетином залізницею. Перед Столичним шосе збереглася єдина ділянка Либеді з природним руслом. Її довжина – 380 м. Ширина русла тут становить 9–10 м, максимальна глибина – 0,5 м. Береги річки заросли чагарником і деревами. На деяких гілках зустрічається ганчір’я, яке показує наскільки може підніматися рівень води у річці. За шосе Либідь ізнов закута у бетонні береги. Ширина бетонного жолоба, в якому тече річка, становить 3,5 м, глибина – 1 м. Щоправда, глибина води, як правило, менша – близько 0,5 м. Проте після злив рівень може піднятися ще на 0,5–1,0 м.

Місце впадіння Либеді у Дніпро розташоване трохи нижче ТЕЦ-5, а саме – за 100 м вище високовольтної ЛЕП. Географічна широта цього місця – 50° 22' 55'' , довгота – 30° 34' 40''. Згідно даних, що наведені у паспорті Либеді, водність річки у гирлі становить 3,8 млн м3, або 0,12 м3/с. Насправді, водність річки є значно більшою. При ширині річки у 3,5 м і середній глибині в 0,5 м площа водного перерізу становить 1,75 м2. Оскільки швидкість течії сягає 0,8–1,0 м/с, то витрата води приблизно становить 1 м3/с. Близьким виявилася водність, що отримана автором у результаті кількох вимірів витрат. Про помилковість величини 3,8 млн м3 свідчить також модуль стоку – 0,057 м3/с·км2. Цей модуль для річок Либідь, Нивка і Сирець є абсолютно однаковим. Це свідчить про те, що водність річки спеціально не досліджувалася, а визначена формально. Досить велика водність Либеді пояснюється кількома факторами: значною кількістю скидів, великою площею, що вкрита асфальтом, а також досить значною крутизною схилів. Слід зазначити, що і довжина річки є дещо більшою, ніж зазначено у більшості праць і становить 17,1 км. Це означає, що і площа водозбору Либеді, можливо, потребує уточнення. Те саме стосується інших річок Києва. У цілому водозбір Либеді охоплює майже всю центральну частину міста разом із Хрещатиком включно. У межах водозбору мешкає понад мільйон киян. Це позначається на умовах живлення річки та на якості річкової води. Дощові і талі води, що стікають вулицями, забруднені нафтопродуктами, важкими металами, органічними речовинами. Досить часто річка несе сміття. На жаль, забруднені і береги. На водозборі Либеді розташовано залізничний вокзал (враховуючи Південний, то навіть два), автовокзал, кілька промислових підприємств: ТЕЦ-3, Перший київський міськмолокозавод, завод „Київгума”, кондитерська фабрика, маргариновий завод, ТЕЦ-5 та ін. Особливістю Либеді є також її перетин великою кількістю мостів і ще більшої – трубопроводів. До того ж деякі трубопроводи тягнуться вздовж берегів. Окрім того, вздовж Либеді, подекуди зовсім поряд із самим руслом, прокладено Старо- і Новолибідський колектори господарсько-побутових стічних вод. Про них свідчать виготовлені з чавуну колодязі конусоподібної форми з прикрученими кришками. Водночас на водозборі річки розташована велика кількість цінних об’єктів природи. Поміж них – ботанічний сад ім. О. Фоміна, зоопарк, кілька міських парків. Зрідка тут трапляються окремі двохсотрічні дуби, що раніше вкривали значну частину водозбору.

Даючи коротку характеристику Либеді, доцільно згадати і про її давнє минуле. За часів Київської Русі вона являла південний рубіж Києва. У XVI–XVII ст. на річці були споруджені греблі з млинами, більшість яких належала київським монастирям. Про це, зокрема, свідчить карта, складена І. Ушаковим. Деякі ставки на Либеді проіснували до початку ХХ ст.

Дарниця

Найбільша річка в лівобережній частині міста – Дарниця. Її довжина становить 21,1 км, площа водозбору – 133 км. кв. Місце витоку річки розташоване північніше с. Княжичі. Верхів’ям є мережа осушувальних каналів. Власне і сама Дарниця певною мірою є штучно створеною. У 1930-х роках її русло розчистили для кращого відведення надлишкової води. До цього тут існували болота, які показані на старих картах.
На східній околиці Києва Дарниця тече переважно через ліс і впадає в оз. Берізка. З цього місця внаслідок людського втручання річка набуває рідкісної особливості – вона розділяється на дві. Один водотік бере початок з північно-західної частини озера і тече на північний захід. Його назва – Північно-Дарницький меліоративний канал. Його, зокрема, можна знайти у лісі за 400–600 м на схід від вул. Братиславської. Далі річечка ховається у колектор, який перетинає житловий масив Райдужний і впадає у Десенку за 700 м нижче за течією від Московського моста. Зазначений рукав Дарниці має ліву притоку. Її, а також розташований на ній ставок можна побачити на північному краю парку „Перемога”.

Другий витік із оз. Берізка розташований в західній частині озера. Саме за цим водотоком, що тече у південно-західному напрямку, закріпилася назва „річка Дарниця”. На шляху до Дніпра річка перетинає промзону (тут розташовані Дарницька ТЕЦ, заводи „Хімволокно”, „Радикал”) і з’являється на денній поверхні за Харківським шосе. Далі вона тече вздовж залізниці і впадає в оз. Нижній Тельбин. Місце впадіння у Дніпро (дві труби) розташовано за 100 м нижче Дарницького залізничного моста.

Дарниця має кілька важливих приток, що тепер сховані у колектори. Один колектор починається в районі ДВРЗ, інший – неподалік станції метро „Чернігівська”, а далі тягнеться вздовж вул. Червоногвардійської. У цілому Дарниця (точніше – її південно-західний рукав) відзначається значним забрудненням. Це, зокрема, пояснюється розташуванням у межах водозбору вже непрацюючого заводу „Радикал”, який виробляв пестициди. Територія заводу сильно забруднена ртуттю, міддю, цинком. Їх вміст у 50–100 разів перевищує фоновий. Розташоване біля гирла Дарниці оз. Нижній Тельбин відігравало і певною мірою продовжує відігравати роль відстійника. Тепер на його північному березі розгорнуто будівництво під’їзного шляху до нового моста через Дніпро.

Нивка

Довжина Нивки становить 19,7 км, площа водозбору – 94 км. кв. Річка тече на південно-західній околиці Києва, частково за його межами. Вона бере початок біля перехрестя вулиць Академіка Заболотного та Івана Сірка. Географічні координати цього місця – широта – 50° 26' 32'', довгота – 30° 23' 53''. Ще один колектор починається неподалік від Одеської площі, точніше – поблизу Льодового стадіону. Далі річка протікає під пр-том Академіка Глушкова та іподромом. На денну поверхню Нивка виходить поряд із житловим масивом Теремки-II. Тут на річці створено три невеличкі ставки. Далі вона тече через селище Жуляни. Після перетину Нивки залізницею вона ізнов тече у колекторі: спочатку вздовж вул. Качури, а потім – вул. Симиренка. Після перетину Нивки Кільцевою автодорогою вона на відтинку в кілька кілометрів залишає місто. Тут на берегах річки розташовано кілька сіл: Софіївська Борщагівка, Петропавловська Борщагівка та ін. Поширення назви „Борщагівка” позначилося і на назві Нивки – її також інколи називають Борщагівкою. Неподалік від автошляху на Житомир Нивка ізнов опиняється на території Києва. Проте, за кілька кілометрів вона остаточно залишає місто і згодом впадає в Ірпінь. У Нивку впадає кілька колекторів, що дренують західні околиці Києва. Зокрема, досить великий колектор починається неподалік від станції метро Святошин і далі тягнеться вулицями Святошинською і Жмеринською.

Особливістю Нивки є наявність великої кількості (близько 20) ставків. Найбільшим є той, що розташований за перетином річки автошляхом Київ–Житомир. У нижній частині водозбору поширені соснові ліси.

Сирець

Довжина р. Сирець становить 12,3 км, площа водозбору – 24,4 км. кв. Один з витоків річки розташований приблизно посередині між станціями „Нивки” і „Святошин”. Насправді існує більш віддалений від гирла витік, що розташований приблизно за кілометр на північ від зупиночної платформи „Борщагівка”. Тут бере початок потік, русло якого облаштовано поряд із залізницею. Географічні координати цього місця такі: широта – 50° 26' 32'' , довгота – 30° 23' 53''. Зазначимо, що цей витік розташований дуже близько від витока Либеді; між ними – лише один кілометр. Поблизу залізничної платформи „Рубежівська” обидва рукави Сирця зливаються в один. Далі річка на значній довжині тече вздовж залізниці. У середній течії р. Сирець тече у досить глибокій долині, що частково вкрита деревною рослинністю. “Сирість” місцевості стала підставою версії щодо походження назви річки. Подекуди на лівому схилі річкової долини зустрічається приватна забудова. Русло тут сильно покручене, іноді захаращене. Тут у річку впадає її ліва притока – Брід. У свою чергу, у цю річечку скидається вода з колектора, що починається біля перехресть вулиць Щербакові і Салютна. У нижній течії Сирця ширина річкової долини зменшується, водночас зростає ширина. Поступово відбувається сповільнення течії. Після перетину вул. Богатирською Сирець має штучне русло і впадає в одне з озер озерної системи Опечень, а саме – в те, що розташоване найближче до станції метро “Оболонь” (широта цього місця – 50° 29' 55'', довгота – 30° 29' 28''). Озера Опечень сполучаються колектором із Дніпром – бетонний водовипуск розташований у правобережній затоці ріки дещо нижче Московського моста.

Ще на початку XIX ст. Сирець мав досить важливу ліву притоку, що впадала в нижній течії. Щоправда, про її справжній розмір свідчить назва – Курячий Брід. Тепер ця річка закута у колектор і впадає в одне з озер озерної системи Опечень. Притокою Курячого Броду є ручай Западинка (Западинський), який тече через місцевість з подібною назвою. На старих картах показано існування на Сирці низки млинів. Цікаві деталі господарського використання річки у минулому можна знайти у статтях.

Віта

Довжина р. Віта становить 13,9 км, площа водозбору – 244 км. кв. Зазначимо, що за площею водозбору це найбільша мала річка Києва. Цілком вірогідно, що ця річка є найбільшою і за водністю. Віта тече на південній околиці міста, частково за межами міста. Останнє позначається на тому, що річка у цілому зберегла природний гідрологічний режим: з вираженими водопіллям і меженню. Важлива особливість річки полягає в тому, що вона тече у північному напрямку – у бік, що протилежний течії Дніпра. Отже, річка має дуже малий перепад між витоком і гирлом (2,3 м), а також похил.

Інша особливість Віти – існування кількох великих за довжиною і площею водозбору приток. Поміж них особливе місце належить Сіверці, що за довжиною (29,2 км) значно довша за Віту. Ця притока бере початок від с. Тарасівка, проходить під Обухівським шосе і далі губиться у заболоченому лісі, що розташований на схід від с. Лісники. У цьому ж лісі порівняно неподалік бере початок і Віта. Ще одна важлива ліва притока Віти – однойменний струмок, що тече від с. Хотів. Уявлення про нього можна отримати біля перехрестя вулиць Академіка Заболотного і вул. Червонопрапорної. Його ширина – 1,0–1,2 м, максимальна глибина – 0,4–0,5 м. У нижній течії Віта являє собою досить велику річку: її ширина сягає 10–15 м, глибина – 1,0–1,2 м. Такі розміри можна пояснити підпором води від Канівського водосховища.

Опис гідрографічних характеристик Віти показує, що існує певна нелогічність у визначенні того, що є головною річкою та її притоками. Напевне, було би правильніше вважати початком річки витік Сіверки. Про можливість такої думки свідчать також окремі карти, на яких поряд із назвою „Сіверка” подається назва „Віта”. На відміну від періоду водопілля, у літню межень водність Віти порівняно невелика. Поміж іншого, це пояснюється використанням річкової води для поливу присадибних ділянок. У цей час трапляються випадки, коли через зміни рівня у Дніпрі рух води в гирлі Віти змінюється на зворотній.

Горенка

Річка Горенка тече у північно-західному напрямі, дренуючи північно-західні околиці Києва. Вона та її ліва притока Котурка з півдня, заходу та півночі охоплюють Пуща-Водицю. Про те, що Котурка є лівою притокою Горенки (а не навпаки, як це показано на деяких картах), свідчить саме таке положення річок на найдавнішій карті (а саме – 1874 р.), на яких вони показані. 

Особливістю Горенки є те, що вона має значний похил. Вірогідно, тому в минулому річку називали „Горянка”. Великий похил характерний і для Котурки. На обох річках створено кілька великих і глибоких ставків. Найбільші з них сягають довжини 1 км. Ставки у цілому впорядковані, на них влаштовані пляжі. Можна вважати, що обом цим річкам „пощастило” – вони течуть у мальовничій місцевості. Притоки – справжні ручаї, а не колектори. Впадає Горенка в Ірпінь за кілька кілометрів після місця злиття з Котуркою.

Глибочиця

Досить відомою київською річкою є Глибочиця. Тепер вона на всій своїй довжині закута у колектор, що бере початок з вул. Овруцької. У своєму верхів’ї річка тече Кмитовим Яром, перетинає вул. Татарську (поблизу буд. №2), а далі тече під вул. Глибочицькою. Останні сотні метрів річки розташовані між вулицями Верхній та Нижній Вал. Колектор тут має розміри 2200 х 3600 мм. Впадає Глибочиця у Гавань під Гаванським мостом. До кінця XVIII ст. нижня течія Глибочиці являла собою північну межу Подолу. На межі XVIII–XIX ст. русло тут випрямили та оточили з обох боків валами. Це визначило появу нової назви – „Канава”. В середині XIX ст. Глибочицю остаточно сховали в колектор. Тепер річку можна побачити лише на старовинних фотознімках.

Притокою Глибочиці є Киянка – невеличкий струмок, що бере початок біля Львівської площі і тече в колекторі урочищем Кожум’яки. Шум струмка можна почути крізь решітки в улоговині Киянівського провулку. 

Опис Глибочиці та Либеді показує, що вододіл між їх басейнами приблизно відповідає вулицям Великій Житомирській та Артема. Цей шлях існує сотні, а може навіть тисячу років. 

Галерну затоку Дніпра.

Почайна 

На сьогодні русло ріки представлено системою озер Опечень (Йорданське, Кирилівське, Андрієвське (Богатирське, Пташине Лугове, Мінське), з’єднаних поміж собою системою колекторів (діаметром 1,2 м). Нижче системи озер на земельній ділянці, розташованій під московським проспектом частина русла Почайни (близько 270 м) проходить у підземному колекторі. На поверхню землі Почайна знову виходить з протилежного боку Московського проспекту в невеличкому зеленому масиві праворуч ТОЦ «Плазма» (Московський пр., 12). Потім річка, яка в цьому місці виглядає як невеликий і захаращений струмок, протікає промисловим районом до початку вулиці Вербної, де повертає до Дніпра і, проходячи вздовж насипу Північного залізничного півкільця, впадає в затоку Волковата.

За насипом залізниці і вулицею Електриків знаходиться середня частина русла Почайни, яка зараз відділяється від Дніпра Рибальським островом (півостровом).
У 2002 році озера системи Опечень, згідно з наказом Київської міської державної адміністрації № 200, були передані у ведення Комунального підприємства «Плесо» не як залишки річки чи то інший водний об'єкт, а як «відкрита дренажна система».

Після цього озера отримали спірний статус «технічних водойм», їх стали поступово засипати заради будівництва різних об'єктів інфраструктури. Наприклад, в період 1998-2001 рр. з карт зникли два озера за адресою Московський пр. 34 В (зараз там знаходиться ТРЦ «Блокбастер»).

У результаті київські вчені, краєзнавці, дослідники різних років не один раз били тривогу, розповідаючи, як річка Почайна зникає по частинах, і так само люди втрачають пам'ять про неї.

Найменші річки

Невелика права притока Ірпеня Любка – річка, що тече на західній околиці міста. Вона (точніше її колектор) бере початок поряд із вул. Щербакова і далі тече у північно-західному напрямку. Виходить на поверхню за кілометр від залізничної станції „Новобіличі” (на північний схід від неї). Далі тече в основному на захід, частково вздовж ЛЕП. У середній і нижній течії оточена сосновими лісами. Оминає з півдня селище Коцюбинське.

Коноплянка – річка, що тече на північній околиці міста. Показана на старих картах, зокрема на карті 1903 р., що складена М. Максимовичем. Бере початок неподалік від Вітряних гір, перетинається вул. Вишгородською і далі тече під вул. Дубровицькою. Впадає в озерну систему Опечень. Тепер закута у колектор.

Досить великим є струмок, що тече у Бабиному яру (тепер у колекторі). На карті 1894 р., що видана в типографії С.В. Кульженка, подана його назва – Кирилівський. Ще 50 років тому Бабин яр був значно більшим і позбавленим рослинності. Наприкінці 1950-х років його почали замивати. Помилковість інженерних рішень спричинила те, що 13 березня 1961 р. в яру утворився сель, який призвів до руйнувань і людських жертв. У наступні роки на північно-західному схилі Бабиного яру проклали автошлях (тепер – вул. Олени Теліги). Незважаючи на значне зменшення розмірів Бабиного яру він залишається досить великим і глибоким. Відповідно досить значним є стік існуючого в яру струмка. Діаметр колектора, в який сховано річку, становить 1600 мм.

Неподалік від Бабиного яру, дещо ближче до центру міста тече струмок (назва невідома) у Реп’яховому яру. Він бере початок біля вул. Мельникова, а далі тече під вул. Герцена. Біля стадіону „Спартак” струмок перетинається вулицею Фрунзе (діаметр колектора тут становить 1600 мм), протікає вздовж вул. Вербової і зрештою впадає в затоку Дніпра Вовкувата.

Невеличкий струмок, а саме – Наводничий, тече (тепер у колекторі) в одноіменному яру.

У південно-західній частині Києва, переважно у Голосіївському лісі течуть три невеличкі річечки, або ж струмки: Оріхуватка (як уже зазначалося, вона є притокою Либеді), Голосіївській (інша назва – Дідорівський) і Китаївський (Мишоловка). Більша частина їх водозбору вкрита мішаними лісами. На кожній річці влаштовано кілька ставків.

У нижній течії Голосіївській і Китаївський струмки течуть у колекторах. Перед перетином Наддніпрянським шосе вони з’єднуються в Мишоловському колекторі і саме так впадають у 

Висновки

Гідрографічна мережа Києва густа і різноманітна. Кількість річок і струмків обраховується в місті десятками. Разом з тим, далеко не всі річки мають назву, деякі її втратили. Переважна частина річок і струмків міста закута у колектори і бетонні жолоби. В основному річки служать водоприймачами зливових вод. Вони також приймають велику кількість скидів з розташованих поряд підприємств. Значна частка стічних вод у стоці малих річок спричинює їхнє значне забруднення. Ще одна особливість малих річок міста це те, що вони практично не замерзають.

Малі річки Києва досі залишаються порівняно слабко вивченими. На часі – проведення їх ґрунтовних досліджень, а також проведення заходів з поліпшення стану.