Они обладают всеми свойствами, делающими возможной настоящую разбойничью жизнь.

 А. Брем

Маленьке звірятко (менше від домової миші), зовні схоже на крота в мініатюрі. Для нього характерний витягнутий рухливий ніс, що має форму хоботка, і щільне коротке чорне, блискуче хутро. Відмінною рисою всіх бурозубок є чорно-коричнева або червоно-коричнева емаль на зубах.

Це найбільш масовий вид ряду комахоїдних нашої фауни. Звичайні бурозубки живуть на луках, у полях, лісах, усюди, де є густа трава та досить вологий м'який ґрунт, дерен або щільний шар опалого листя. У пошуках комах або хробаків бурозубка легко проходить крізь дерен або листовий опад, як голка крізь тканину. Присутність цих землерийок видають характерні цикаючі звуки - це означає, що запальні особини (а всі землерийки дуже запальні), що зіштовхнулися один з одним, з'ясовують стосунки.

До особливостей бурозубок варто віднести неймовірно велику швидкість обміну речовин (відоме правило біоенергетики - чим менший звір, тим вища швидкість метаболізму). З'їденої їжі землерийці вистачає не більше ніж на 4-6 годин - після чого наступає голодна смерть. За добу звірятко з'їдає харчів майже у два рази більше, аніж маса його тіла, 4 рази лягає спати й 4 рази прокидається.

Розміри: довжина тіла до 7 см.

Забарвлення: хутро на спині практично чорне, черево - темно-сіре.

Харчування: вічно голодна бурозубка їсть усе, що вдається вполювати: в основному це безхребетні, що живуть у ґрунті, іноді на її стіл потрапляють і дрібні хребетні.

Плідність: в одному приплоді в самки буває 5-6 дитинчат.

Зимівля: бурозубка активна весь рік.

Поширення: живе у лісостеповій і лісовій зоні. У заплаві Дунаю й Дніпра заходить у степову зону.

Місцеперебування в місті: може зустрічатися в лісопарковій зоні, на луках, у заплавах рік і озер.

Природоохоронний статус: бурозубка звичайна включена до cписку видів ІІІ додатку Бернської конвенції. Має потребу в охороні.